Астрономічний Календар на Жовтень 2025: Зорепади, Сполучення Планет та Яскравий Місяць

Жовтень 2025 року обіцяє бути насиченим місяцем для любителів астрономії в Україні. Нічне небо порадує двома метеорними потоками, один з яких пройде в ідеальних для спостереження умовах, а також низкою мальовничих зближень

Місяця з яскравими планетами. Головною подією місяця стане пік активності метеорного потоку Оріоніди, що співпаде з молодиком.

Фази Місяця та Найкращий Час для Спостережень

Планування астрономічних спостережень варто розпочинати зі знання фаз Місяця, оскільки його світло може суттєво перешкоджати спогляданню слабких об'єктів. У жовтні 2025 року фази Місяця розподіляться наступним чином: 

 Комета 3I/Atlas, формально відома як C/2019 Y4 (ATLAS), стала справжнім небесним подарунком для астрономів і любителів зоряного

 неба на початку 2020 року. Її історія — це драматична розповідь про яскраві надії та раптове згасання, що розкриває таємниці крижаних мандрівників нашої Сонячної системи.

Відкриття та великі сподівання

Комету вперше помітили 28 грудня 2019 року за допомогою системи телескопів ATLAS (Asteroid Terrestrial-impact Last Alert System) на Гаваях, звідки вона й отримала свою назву. На момент відкриття це був ледь помітний об'єкт, але розрахунки її орбіти одразу привернули увагу. Виявилося, що вона рухається майже тією ж траєкторією, що й Велика комета 1844 року. Це породило сміливу гіпотезу: можливо, 3I/Atlas є фрагментом тієї самої гігантської комети, яка вразила наших предків своєю красою.

Навесні 2020 року комета почала стрімко

    Сьогодні, 17 вересня, в Україні відзначається професійне свято, яке об'єднує людей неймовірної мужності, самовідданості та людяності – День рятівника. Це день, коли ми вшановуємо тих, хто за покликом серця обрав шлях порятунку

і щодня готовий ризикувати власним життям заради інших. Це не просто професія, а справжнє покликання, що вимагає залізної витримки, блискавичної реакції та безмежного співчуття.

Хто вони, герої без зброї?

Коли ми чуємо слово "рятівник", першою асоціацією часто стає пожежник. Але це свято об’єднує значно ширше коло фахівців, чия робота – бути на передовій боротьби з будь-якою бідою. 

Працівники екстреної (швидкої) медичної допомоги – лікарі, фельдшери, парамедики, водії «швидких» – це невід'ємна і одна з найважливіших ланок рятувальної спільноти.

Вони пліч-о-пліч з бійцями ДСНС та іншими службами першими

 

Чорні діри: все, що відомо на сьогодні

Чорні діри — це об'єкти з настільки потужною гравітацією, що жодна частинка, навіть світло, не може покинути їхню поверхню. Вони є кінцевою стадією еволюції дуже масивних зір і являють собою екстремальну лабораторію для перевірки фундаментальних законів Всесвіту.

Що ми знаємо достеменно?

Наше розуміння чорних дір ґрунтується на Загальній теорії відносності Ейнштейна.

• Будова: Кожна чорна діра має горизонт подій — уявну межу, з-за якої немає вороття. Все, що перетинає цей горизонт, неминуче прямує до центру. У центрі, за класичною теорією, знаходиться сингулярність — точка з нескінченною густиною та нульовим об'ємом, де закони фізики перестають працювати.

• Формування: Найпоширеніший тип — чорні діри зоряної маси — утворюються внаслідок колапсу зір, маса яких у десятки разів перевищує сонячну. Існують також надмасивні чорні діри в центрах галактик, що важать мільйони й мільярди сонячних мас. Їхнє походження досі є предметом дискусій.

• Виявлення: Оскільки чорні діри не випромінюють світла, їх виявляють за непрямими ознаками:

  • Гравітаційний вплив: Спостерігаючи за рухом зір, що обертаються навколо невидимого масивного об'єкта.

  • Акреційні диски: Газ і пил, що падають на чорну діру, утворюють навколо неї диск, який розігрівається до мільйонів градусів і яскраво світиться в рентгенівському діапазоні.

  • Гравітаційні хвилі: Злиття двох чорних дір створює брижі у просторі-часі, які фіксують обсерваторії LIGO та Virgo.

  • «Тінь» чорної діри: Проєкт Event Horizon Telescope (EHT) у 2019 році вперше в історії отримав пряме зображення тіні надмасивної чорної діри в галактиці M87.

---

Основні гіпотези та загадки

Чорні діри залишаються одним з найзагадковіших об'єктів, що породжують численні гіпотези на межі відомої фізики.

• Інформаційний парадокс: Згідно з квантовою механікою, інформація про стан частинок не може зникнути безслідно. Однак, коли частинка падає в чорну діру, її інформація нібито зникає назавжди. Стівен Гокінг припустив, що чорні діри повільно «випаровуються» через випромінювання Гокінга, і інформація може повертатися у Всесвіт у зміненому вигляді. Цей процес досі не має остаточного пояснення.

  
  
  

• Гіпотеза космічної цензури: Цей принцип, висунутий Роджером Пенроузом, стверджує, що сингулярність завжди прихована за горизонтом подій і не може впливати на зовнішній світ. Існування «голої сингулярності» без горизонту подій порушило б принцип причинності.

• Кротовини (Wormholes): Деякі теоретичні моделі припускають, що чорні діри можуть бути входами в «кротовини» — тунелі в просторі-часі, що з'єднують віддалені точки Всесвіту або навіть різні всесвіти. Наразі це залишається в царині наукової фантастики.

  
  
  

• Гіпотеза файрволу (Firewall): Ця суперечлива ідея припускає, що на горизонті подій існує «стіна» з високоенергетичних частинок, яка миттєво спалює все, що намагається його перетнути.

---

Основні напрямки досліджень

Сучасна наука активно вивчає чорні діри, використовуючи як спостережні, так і теоретичні методи.

1. Гравітаційно-хвильова астрономія: Детектори LIGO, Virgo та KAGRA реєструють злиття чорних дір і нейтронних зір, що дозволяє вивчати їхні маси, обертання та поширеність у Всесвіті.

2. Телескоп горизонту подій (EHT): Продовжує спост
   ереження за надмасивними чорними дірами з метою отримання чіткіших зображень та перевірки теорії відносності в екстремальних умовах.

3. Рентгенівська та радіоастрономія: Космічні телескопи, такі як Chandra та James Webb, вивчають акреційні диски та джети (потоки плазми), що вириваються з околиць чорних дір, допомагаючи зрозуміти процеси поглинання матерії.

4. Теоретична фізика: Головним завданням є створення теорії квантової гравітації, яка зможе об'єднати Загальну теорію відносності та квантову механіку для опису процесів усередині чорної діри, зокрема в сингулярності.

До знань!

 

Гравітація, або всесвітнє тяжіння, є однією з чотирьох фундаментальних сил природи, яка керує рухом планет, зірок і галактик, а також утримує нас на Землі. Незважаючи на її повсюдність, гравітація залишається однією з найбільших загадок сучасної фізики, породжуючи численні наукові суперечки, гіпотези та стимулюючи нові відкриття.

Класичне та релятивістське уявлення

Протягом століть домінувала теорія всесвітнього тяжіння Ісаака Ньютона, яка описувала гравітацію як силу, що діє миттєво на відстані між двома масивними об'єктами. Ця модель чудово пояснювала рух планет у Сонячній системі і досі використовується для більшості практичних розрахунків.

Однак на початку XX століття Альберт Ейнштейн здійснив революцію в нашому розумінні гравітації, представивши Загальну теорію відносності (ЗТВ). Згідно з ЗТВ, гравітація — це не сила, а викривлення самого простору-часу масивними об'єктами. Уявіть, що простір-час — це натягнуте гумове полотно. Важкий об'єкт, покладений на нього, створює заглиблення, і менші об'єкти, що котяться поруч, будуть відхилятися до нього, слідуючи кривизні. ЗТВ блискуче пояснила аномалії в орбіті Меркурія та передбачила такі явища, як гравітаційне лінзування (викривлення світла від далеких зірок) і гравітаційні хвилі.

Сучасні наукові суперечки та гіпотези

Незважаючи на тріумф ЗТВ, вона не є повною картиною. Основна проблема полягає в її несумісності з квантовою механікою — теорією, що описує світ на атомному та субатомному рівнях. Це породжує фундаментальні питання та стимулює розвиток альтернативних гіпотез:

• Квантова гравітація: Це гіпотетична теорія, яка прагне об'єднати ЗТВ і квантову механіку. Вона припускає існування гравітонів — квантових частинок, які переносять гравітаційну взаємодію, подібно до того, як фотони переносять електромагнітну. Провідними кандидатами на теорію квантової гравітації є теорія струн (яка розглядає фундаментальні частинки як крихітні вібруючі струни) та петльова квантова гравітація (яка припускає, що сам простір-час є квантованим, тобто складається з дискретних "атомів" простору).

  
  
  

• Темна матерія та темна енергія: Спостереження за обертанням галактик і розширенням Всесвіту вказують на те, що видимої матерії недостатньо для пояснення спостережуваних гравітаційних ефектів. Це привело до гіпотез про існування темної матерії (яка не випромінює світла, але має гравітаційний вплив) і темної енергії (гіпотетичної сили, що прискорює розширення Всесвіту). Деякі вчені, однак, ставлять під сумнів їх існування і пропонують модифіковані теорії гравітації, наприклад, Модифіковану ньютонівську динаміку (MOND), яка припускає, що закон тяжіння змінюється при дуже малих прискореннях.

Нові відкриття, що змінюють гру

Останні десятиліття принесли низку проривних відкриттів, які дозволили перевірити теорії та поглибити наше розуміння гравітації:

• Гравітаційні хвилі: У 2015 році обсерваторії LIGO та Virgo вперше безпосередньо зареєстрували гравітаційні хвилі — брижі в просторі-часі, породжені зіткненням двох чорних дір. Це відкриття, передбачене Ейнштейном століття тому, відкрило нову еру в астрономії, дозволяючи "чути" космічні катаклізми.

• Зображення тіні чорної діри: У 2019 році проект Event Horizon Telescope представив перше в історії зображення тіні надмасивної чорної діри в центрі галактики M87. Це стало ще одним яскравим підтвердженням передбачень Загальної теорії відносності в екстремальних гравітаційних умовах.

Сьогодні вчені продовжують шукати відповіді на фундаментальні питання: що таке темна матерія і темна енергія? Чи існує гравітон? Як об'єднати гравітацію з іншими силами природи? Відповіді на ці питання не лише змінять наше уявлення про Всесвіт, але й можуть призвести до нових технологічних проривів, про які ми сьогодні можемо лише мріяти.

До знань!

 Крижана скарбниця на околицях Сонячної системи

Пояс Койпера – це величезний дископодібний регіон, населений крижаними тілами, що простягається за орбітою Нептуна. Ця далека і холодна область є залишком раннього етапу формування Сонячної системи та містить у собі ключ до розуміння її еволюції.

Історія терміну

Ідею про існування популяції крижаних об'єктів за Нептуном висували ще в першій половині XX століття. Ірландський астроном Кеннет Еджворт у 1943 році та американський астроном Джерард Койпер у 1951 році незалежно один від одного припустили, що на околицях Сонячної системи мав залишитися матеріал, який не зміг сконденсуватися у великі планети.

За іронією долі, сам Койпер вважав, що гравітаційний вплив Плутона (який тоді вважався значно масивнішим) мав розсіяти ці об'єкти, і пояс у його первісному вигляді вже не існує. Проте, термін "пояс Койпера" закріпився в науковій спільноті після того, як у 1992 році астрономи Девід Джуїтт та Джейн Лу виявили перший об'єкт поясу (окрім Плутона) – 1992 QB1. Це відкриття підтвердило теоретичні припущення і поклало початок активному дослідженню цього регіону. Іноді використовується і більш справедлива назва – пояс Еджворта-Койпера.

Що відомо на даний час?

Розташування та розміри: Пояс Койпера починається за орбітою Нептуна, приблизно на відстані 30 астрономічних одиниць (а.о.) від Сонця, і простягається приблизно до 55 а.о. Він значно більший за пояс астероїдів між Марсом і Юпітером: приблизно у 20 разів ширший і, за оцінками, у 20-200 разів масивніший.

До знань!

Склад та об'єкти: Пояс складається з мільярдів, а можливо, й трильйонів крижаних тіл, які є сумішшю замерзлих води, аміаку та метану з домішками кам'яних порід. Ці об'єкти, відомі як об'єкти поясу Койпера (ОПК) або транснептунові об'єкти (ТНО), варіюються за розміром від невеликих брил до тіл діаметром у тисячі кілометрів.

На сьогодні відомо понад 2000 ОПК. Серед них виділяють кілька карликових планет, найвідомішою з яких є Плутон. Інші великі об'єкти включають Ериду, Макемаке та Хаумеа. Вважається, що гравітаційний вплив Нептуна не дозволив цим об'єктам об'єднатися в одну велику планету.

Цікаві факти

• Джерело комет: Пояс Койпера є джерелом короткоперіодичних комет (з періодом обертання навколо Сонця до 200 років). Гравітаційні збурення іноді виштовхують ОПК з їхніх стабільних орбіт, направляючи їх у внутрішню частину Сонячної системи.

• Різноманітність орбіт: Об'єкти в поясі Койпера мають різноманітні орбіти. Деякі, як Плутон, перебувають у резонансі з Нептуном (Плутон робить два оберти навколо Сонця за той самий час, що Нептун – три). Інші, так звані "класичні" ОПК або "к'юбівано" (на честь першого відкритого об'єкта 1992 QB1), мають більш стабільні, майже колові орбіти.

• Подвійні системи: Багато об'єктів у поясі Койпера мають супутники. Найвідоміший приклад – система Плутон-Харон. Існування таких подвійних систем свідчить про часті зіткнення та гравітаційні захоплення в минулому.

• 
  Місія "New Horizons": У 2015 році космічний апарат NASA "New Horizons" вперше пролетів повз Плутон, передавши на Землю унікальні знімки та дані. У 2019 році апарат дослідив ще один об'єкт поясу Койпера – Аррокот, що дозволило вченим побачити, як виглядають первісні "цеглинки", з яких формувалися планети.  

Пояс Койпера залишається однією з найменш досліджених областей Сонячної системи, що приховує безліч таємниць про наше космічне минуле.

У поясі Койпера, про який ми говорили, знайдено тисячі об'єктів. Хоча їх частіше називають об'єктами поясу Койпера (ОПК) або транснептуновими об'єктами (ТНО), а не астероїдами в класичному розумінні, вони також є малими тілами Сонячної системи.

Найвідоміші знайдені об'єкти у цій далекій області:

---

Карликові планети

• Плутон: Найвідоміший об'єкт поясу Койпера, який до 2006 року вважався дев'ятою планетою. Він має п'ять супутників, найбільший з яких — Харон — настільки великий, що центр мас системи Плутон-Харон знаходиться поза Плутоном.

• Ерида: Карликова планета, яка за масою трохи перевершує Плутон. Саме її відкриття стало однією з причин перегляду визначення "планети" і позбавлення Плутона цього статусу.

• Макемаке: Одна з найбільших карликових планет у поясі Койпера, що вирізняється своїм червонуватим кольором, який, імовірно, пов'язаний з наявністю на поверхні метанового льоду.

• Хаумеа: Унікальна карликова планета, що має дуже витягнуту, схожу на диню, форму через надзвичайно швидке обертання навколо своєї осі (один оберт займає менше 4 годин). Має два супутники та систему кілець.

---

Інші значні об'єкти

• Альбіон (1992 QB1): Це був перший об'єкт, знайдений у поясі Койпера після Плутона. Його відкриття у 1992 році підтвердило теорію про існування цього поясу.

• Аррокот (раніше відомий як Ultima Thule): Найвіддаленіший об'єкт Сонячної системи, який коли-небудь відвідував космічний апарат ("New Horizons" у 2019 році). Він схожий на сніговика і складається з двох з'єднаних між собою тіл, що дає уявлення про те, як формувалися планети.

• Квавар: Великий об'єкт, який на момент свого відкриття був найбільшим тілом, знайденим у Сонячній системі з часів Плутона. Має один супутник — Вейвот.

• Орк: За розміром і орбітою схожий на Плутон, через що його іноді називають "анти-Плутоном".

Це лише кілька прикладів із тисяч крижаних світів, що обертаються на далеких рубежах нашої Сонячної системи. 

До знань!

 

івнічний Льодовитий океан!

Північний Льодовитий океан — найменший і наймільший океан світу, оточений Євразією та Північною Америкою. Його ключовою особливістю є центральний Арктичний басейн, поділений підводними хребтами (найвищий — хребет Ломоносова). Значну частину року поверхня вкрита дрейфуючими кригою (паком) та багаторічними льодовиками. У ньому розташовані численні острови (Гренландія, архіпелаги Шпіцберген, Земля Франца-Йосипа тощо). Берегова лінія сильно порізана, з багатьма морями (Баренцове, Карське, Лаптєвих тощо).

Екосистема Арктики вразлива та малорізноманітна, але унікальна. Вона адаптована до екстремальних умов: низьких температур, льоду та полярних ночей. Фауна представлена такими видами, як білий ведмідь, морж, тюлень, кит, а також багато видів птахів. Існують крижані діатомові водорості, які є основою харчового ланцюга. Глобальне потепління призводить до стрімкого танення льодів, що загрожує існуванню багатьох видів і порушує баланс екосистеми. Також є ризик забруднення нафтопродуктами та важкими металами.

Промислові можливості:
Основним промисловим багатством океану є значні запаси нафти і природного газу (понад 25% світових нерозвіданих запасів), зосереджені переважно на шельфі. Активно розвивається риболовля (тріска, камбала, оселедець). Існують родовища корисних копалин (поліметали, золото, алмази) на арктичних островах і узбережжі. Важливе значення має Північний морський шлях — коротша транспортна артерія між Європою та Азією, яка внаслідок танення льоду стає все більш доступною для судноплавства.

Перспективи розвитку регіону:
Майбутнє Арктики визначається балансуванням між економічною експлуатацією та екологічною необхідністю. Перспективи включають:

1. Інтенсифікацію видобутку ресурсів: освоєння нових родовищ вуглеводнів та корисних копалин.

2. Розвиток транспортного коридору: перетворення Північного морського шляху на конкурентоздатну альтернативу традиційним маршрутам, що вимагатиме розвитку інфраструктури (порти, лідостави, система безпеки).

3. Наукові дослідження: вивчення кліматичних змін та їх наслідків для всієї планети.

4. Міжнародне співробітництво: регулювання претензій на території та ресурси, а також спільне вирішення екологічних проблем (захист біорізноманіття, запобігання забрудненню).

Головним викликом залишається пошук балансу між економічними інтересами і збереженням крихкої природи Арктики для майбутніх поколінь.

До знань!